Angielski    Arabski    Chiński    Francuski    Hiszpański    Indyjski    Japoński    Niemiecki    Polski    Portugalski    Rosyjski    Ukraiński    Włoski
Czasopisma naukowe i naukowo-metodyczne  ●  Monografie, raporty, podręczniki akademickie  ●  Instytucje naukowe, stowarzyszenia



Pedagodzy

Макаренко Антон Антонович (далі — М.) (01(13).03.1888, м. Білопілля Сумського повіту Харківської губ. (нині — Сумської обл.) — 01.04.1939, м. Москва) — педагог-новатор і письменник. Після закінчення Кременчуцького міського училища і пед. курсів при ньому (1905), вчителював у містечку Крюкові і на станції Долинська (1911-1914). У 1914-1917 pp. навчався у Полтавському учительському ін-ті. Протягом трьох років завідував міським початковим училищем у м. Крюкові. З вересня 1920 р.був призначений керівником (фактично став організатором) трудової колонії для малолітніх правопорушників і безпритульних у с. Ковалівка під Полтавою. З березня 1921 р. колонія носила ім'я М. Горького. У 1926 р. її було переведено до містечка Куряж під Харковом. З 1927 р. педагог поєднував роботу в колонії з організацією дитячої трудової комуни ім. Ф. Дзержинського у передмісті Харкова. У 1928—1935 pp. завідував комуною. Працюючи в цих виховних закладах, М. здійснив досвід масової ресоціалізації дітей-правопорушників, який відобразив у художніх творах «Педагогічна поема» (1933, 1935), «Прапори на баштах» (1938), «Марш 30 року» (1932). У 1935—1937 pp. працював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР. У 1936 р. за сумісництвом керував колонією для неповнолітніх у м. Бровари під Києвом. З 1937 р. жив у Москві, займаючись літературною і суспільно-пед. діяльністю.

Сухомлинський Василь Олександрович (далі - С.) (29.09.1918, с. Василівка Херсонської губ. (нині — Кіровоградська обл.)— 02.09.1970, с. Павлиш Кіровоградської обл.) — видатний педагог, публіцист, дитячий письменник. Був другою дитиною в селянській родині. Після навчання в семирічній школі у 1934 р. вступив на підготовчі курси учительського ін-ту в м. Кременчук, навчався на ф-ті укр. мови і літератури. Через хворобу в 1935 р. залишив навчання й розпочав роботу вчителем у сільських школах, навчався заочно в Полтавському пед. ін-ті, закінчив його екстерном у 1938 p., працював завучем у середній школі с. Онуфріївка. 3 1948 р. й до кінця життя — директор середньої Школи у с. Павлиш Онуфріївського р-ну на Кіровоградщині, де реалізувався як педагог, публіцист, письменник-мораліст. Наприк. життя С. стає справжнім народним учителем, продовжує свою практичну діяльність у сільській школі, користується широким пед. і суспільним визнанням. В 1968 р. був нагороджений золотою зіркою Героя.соціалістичної праці та другим орденом Леніна. Після передчасної смерті С. у 1970 р. продовжують виходити його твори «Методика виховання колективу» (1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Листи до сина» (1978), «Як виховати справжню людину» (1989) тощо, присвячені різним аспектам навчання і виховання дітей та молоді, особливо питанням пед. етики. Спадщина С. опублікована в багатьох країнах світу. На поч. XXI ст. вийшло 65 його творів накладом близько 15 млн прим.; вони перекладені на 59 мов народів світу.
Ідеї С. значно вплинули на подальший розвиток пед. науки і практики. Вони лягли в основу «педагогіки співробітництва», ввійшли в реформовану початкову школу України, за ними працюють різні навч. заклади, проводяться (ось уже 15 років) щорічні Всеукр. пед. читання «Василь Сухомлинський і сучасність». Створена і активно працює Укр. асоціація ім. Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне тов-во послідовників В. Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Всекитайське тов-во прихильників В. Сухомлинського (1998). Ім'я С. носять два середніх навч. заклади, Миколаївський держ. ун-т, Кіровоградський обласний ін-т удосконалення працівників освіти, Олександрійський пед. коледж, Держ. наук.-пед. бібліотека. У Павлиській середній школі, що носить його ім'я, з 1975 р. функціонує держ. пед.-меморіальний музей С.

Ряппо Ян Петрович (далі - Р.) (12.04.1880, Вероський повіт; нині — Виру, Естонія—14.04.1958, м. Київ) — педагог, діяч освіти та науки, організатор радянської системи освіти. Вищу освіту здобував на історико-філол. ф-ті й ф-ті східних мов Петербурзького ун-ту (1904—1909). У 1917 р. він переїхав до України й виступив одним із організаторів радянської влади в Миколаєві та Одесі. В цих же містах обирався завідувачем відділами народної освіти. У 1921 р. перебрався до Харкова, де був призначений заступником народного комісара освіти. З 1922 по 1927 pp. редагував пед. часопис «Шлях освіти». 1928 тимчасово залишив роботу в освітній галузі, проте продовжив діяльність на високих держ. постах: у 1928—1938 працював спочатку наркомом легкої промисловості, а потім — заступником голови Вищої Ради народного господарства УРСР. У 1948 р. вийшов на пенсію і до кінця життя займався літературною діяльністю.
Діяльність Р. в освітній галузі значною мірою вплинула на її розвиток. Він мав найбезпосередніше відношення до творення нової радянської системи освіти, розробки майже всіх значних освітніх документів, формування змісту й методів роботи нової школи. Редагування Р. журналу «Шлях освіти» зробило його найпопулярнішим пед. виданням, з якого освітяни здобували ґрунтовну і всебічну інформацію про концептуальні засади освітньої галузі. Творчий доробок Р. є доволі значним та різноманітним. Праці педагога присвячені різним проблемам, а саме: розробці загальної концепції радянської системи освіти («Проблема воспитания и образования в Советском государстве» (1922); «Профессиональная школа вместо ощеобразовательной словесной школы» (1924), обгрунтуванню засад системи середньої спеціальної та вищої школи («Об управлении высшей школой» (1924); «Проблема технікумів в радянській освітній системі» (1928), новим вимогам до наук, досліджень («Наука и научное исследование на Украине» (1924); «Основні моменти наукової праці на Україні в минулому році» (1925), узагальненню істор. досвіду педагогіки радянської доби («Короткий нарис розвитку української системи народної освіти» (1927); «Народна освіта на Україні за десять років революції» (1928).

Дубинчук Олена Степанівна (1919-1994), м. Ямпіль Вінницької обл.) Закінчила Київський держ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка (1941). К.п.н. (1954), ст.н.сп. (1985), пров.н.сп. (1990). Працювала в освіті 43 p.: 1951-1954 - викл. Київськ. держ. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. 1954-1965 - (г.н.сп. НДІ педагогіки УРСР (нині - УНДІП); 1965-1971 - зав. відділом, ст.н.сп. лабор. ПТО НДІ педагогіки УРСР. 1990-1994 - пров.н.сп. лабор. ПТО ІПППО АПН України. Коло наук, інтересів широке: досліджувала і розробляла проблеми методики виклад. математики, міжпредметних зв'язків, проф. спрямованості виклад. загальноосвітніх дисциплін; наступності у діяльності загальноосвітньої школи і ПТУ, оновлення змісту навч. програм з дисциплін проф.-техн. циклу. Основними напрямами наук. діяльності були: загальні проблеми дидактики, дидактика ПТО. Підготувала 25 к.н. Авт. понад 200 наук. праць. Нагородж. медалями.

Тхоржевський Дмитро Олександрович (далі — Т.) (18.06.1930, м. Київ-10.01.2002, м. Київ) — педагог, фахівець у галузі трудового навчання і профес. підготовки учнів. У 1945 р. екстерном закінчив сім класів, вечірню школу із золотою медаллю. У 1947 р. розпочав трудову діяльність на одному з київських заводів, навчався в Київському індустріальному технікумі трудових резервів (1948—1952). Вищу освіту здобув у Київському політехнічному ін-ті, набув кваліфікації інженера-педагога (1950—1955). У 1955—1958 pp. працював за призначенням викладачем і завідувачем відділення Краматорського машинобудівного технікуму (Донецька обл.). Працював у Київському держ. пед. ін-ті ім. О. М. Горького (нині — Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова) (1959— 2002): аспірант (1959—961), асистент, доц., проф. (1961 — 1977). У 1962 p. захистив канд. дисертацію. Т. розробив і обстоював концепцію трудового навчання, квінтесенцією якої була ідея про те, що трудова підготовка учнів загальноосвітніх шкіл є важливим засобом розвитку особистості й може завершуватися початковою профес. підготовкою. Він був автором та керівником колективів багатьох навч. програм і навч. посібників для загальноосвітньої школи, зокрема першого навч. посібника для пед. ін-тів та училищ з методики трудового навчання (Методика викладання загальнотех-нічних дисциплін і трудового навчання. — К. 1973, 1980, 1992), що витримав три видання шістьма мовами. У 1976 р. захистив докт. дисертацію на тему «Дидактичне дослідження системи трудового навчання». З 1977 р. завідував каф. трудового навчання та креслення Київського пед. ін-ту ім. М. Горького. У 80-х роках XX ст. Т. брав участь у розробці наук, основ уніфікації заг&тьнотехнічної підготовки учнів профтехучилищ, керував дослідженнями з різних аспектів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання, вивчав проблеми трудової підготовки молоді в широкому плані: до-профес. та початкове профес. навчання учнів загальноосвітніх шкіл, профес. навчання в системі профес.-технічної освіти. З 1991 р. брав найактивнішу участь у розбудові нац. школи. Під його керівництвом розроблено підпрограму «Трудова підготовка» до Держ. нац. програми «Освіта» (Україна XXI століття)», 1994; проект «Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні («Технології»), 1997; проект концепції «Трудове навчання у 12-річній загальноосвітній школі», 2001. Запропоновані Т. положення концепції «Трудове навчання у 12-річній загальноосвітній школі» стали підґрунтям для розробки проектно-технологічного підходу в освітній галузі «Технології» на сучасному етапі. З 1985 р. - чл.-кор. АПН СРСР та член бюро відділення педагогіки і психології профес.-технічної освіти, з 1992 р. — чл.-кор., а з 1994 р. — дійсний член АПН України і заступник керівника бюро відділення теорії та історії педагогіки, з 1999 р. — іноземний член Рос. академії освіти. Мав почесні звання: Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти СРСР, Відмінник освіти УРСР, Відмінник освіти України. Т. зробив вагомий внесок у розвиток теорії та практики трудового і профес.-технічного навчання, освітньої галузі «Технології», у розробку проблеми формування в дітей і молоді нац. самосвідомості. Перу вченого належить близько 350 публікацій, серед яких понад 50 книжок, зокрема 11 монографій. Він виховав 50 канд. і трьох докт. наук.

Федоришин Борис Олексійович (1930, м. Одеса)
Закінчив Ленінградський ун-т, РРФСР (1952). К.психол.н. (1964), д.п.н. (1996), проф. (1997). У 1964-1994 - зав. відділом психол. профорієнтації Ін-ту психології, з 1994 - зав. відділом ІПППО АПН України. Заклав наук. основи сучасної системи профорієнтації молодів Україні. Авт. проекту профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю, основні положення якого стали основою навч. дисципліни «Основи вибору професії». Авт. понад 150 наук. праць.

Костюк Григорій Силович (далі -К.) (23.11 (05.12). 1899, с. Могильне Київської губ., нині Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.— 24.11.1982, м. Київ) — укр. психолог, педагог. Навчався в Колегії П. Галагана (1915—1919), у Київському ін-ті народної освіти на філос.-пед. відділенні (1920—1923). Після закінчення працював директором Київської трудової школи № 61. Захистив канд. дисертацію (1929) за спеціальністю «психологія». З 1930 р. завідував каф. психології Київського пед. ін-ту і відділом психології Укр. наук.-дослідного ін-ту педагогіки, де за його керівництва було створено перший в Україні підручник з психології для педвишів (1939). К. був автором 16 із 20 розділів підручника, концепція якого основувалася на вченні фізіолога І. Павлова про вищу нервову діяльність, на ідеї суспільної зумовленості людської психіки та її розвитку в процесі діяльності. З 1945 — проф. К. домігся створення самостійного Наук.-дослідного ін-ту психології України (НД1П), який очолював у 1945—1972. Роботу з організації психол. досліджень поєднував з підготовкою наук.-пед. кадрів у Київському пед. ін-ті. З 1947 — чл.-кор. АПН РСФСР. У 1972 р. переходить на завідування лабораторією психології особистості в НД1П, паралельно керує лабораторією розвитку мислення школярів Наук.-дослідного ін-ту загальної й пед. психології АПН СРСР (Москва), дійсним членом якої став у 1966 р.
К. опублікував понад 200 праць з питань загальної, дитячої і пед. психології. Серед найважливіших напрямів наук, пошуків: розробка концепції особистості і структурний аналіз людських здібностей («Здібності та їх розвиток у дітей» (1963), «Навчання і розвиток особистості» (1968), теор. положень принципу розвитку в психології з екстраполяцією на прикладні питання навчання і виховання дітей («Развитие и воспитание» (1967), «Принцип развития в психологии» (1969), встановлення і обгрунтування психол. закономірностей процесу мислення («Про психологію розуміння» (1950), «О развитии мышления у детей» (1954), розв'язання питань пед. керівництва навч.-виховним процесом («Про психологічні основи програмованого навчання» (1964), «Про психологічні основи оптимізації шкільного навчання» (1973), «Навчання і психічний розвиток учнів» (1979), дослідження проблеми профес. самовизначення молоді («Професійне самовизначення як фактор формування особистості» (1967), аналітичні дослідження з історії психології.

Ступарик Богдан Михайлович ((1940-2002), с. Задубрівці Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.) Закінчив Івано-Франківський держ. пед. ін-т (1965). Д.п.н. (1995), проф. (1996), чл.-кор. АПН України Відділення педагогіки і психології проф.-техн. освіти. Працював у системі ПТО з 1965 p.: майстром вироб. навч., викл., заст. директора, директор Отинянського сільського ПТУ Івано-Франківської обл. 1969-1984 - директор Івано- Франківського МПТУ №3 (з 1972 - СПТУ, нині - ВХПУ № 3); з 1984 - зав. Івано-Франківським міськ. відділом освіти; 1985-2002 - доц., зав. каф. Прикарпатського ун-ту. Під його керівництвом за час роботи директором училища збудовано навч. комплекс. Училище неодноразово виборювало призові місця в обл., республ., соц. змаганні серед закладів ПТО; пост. учасник ВДНГ УРСР і СРСР, міжнародних виставок (Монреаль, Прага, Берлін, Софія). Досвід спільної діяльності училища з базовим підприємством узагальнено Держкомітетами ПТО УРСР та СРСР. Досліджує проблеми історії, теорії і методики проф. освіти. Підготував 20 к.п.н. та 12 д.п.н. Авт. і співавт. 190 публікацій, в т. ч. понад 30 книг і брошур. Нагородж. медалями.

Рудницьк а Оксана Петрівна ((1946-2002), м. Київ) Закінчила Київську держ. консерваторію ім. П.І. Чайковського (1970). Д.п.н. (1994), проф. (1995), чл.-кор. Міжнародної академії пед.освіти МАПО (2000). 1970-1973 - концертмейстер каф. теорії, історії музики та каф. гри на музичних інструмен¬тах; 1973-1976 - асп.; 1976-1992 - асист., ст. викл., докторант каф. гри на музичних інструментах Київсько¬го держ. пед. ін-ту ім. О.М. Горького; 1992-1994 - докторант; 1994-2001 - проф., зав. каф. гри на музичних інструментах Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. З 1995 - зав. відділом мистецької освіти ІПППО АПН України. Досліджувала проблеми неперервної мистецької освіти, педагогіки мистецтва та худ.-естет. розвитку особистості в системі проф. освіти. Підготувала 16 к.н., 1 д.п.н. Член спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій у НПУ ім. М.П. Драгоманова (1996) та ІПППО АПН України (1994-2001). Автор понад 115 наук, праць. Відмінник освіти України (1999).

Жук Володимир Павлович ((1935-2001), с. Пасадів Томашівського повіту Люблінського воєводства, Польща) Закінчив Львівський держ. ун-т ім. Франка (1964). К.п.н. (1986) У системі ПТО працював 36 p.: 1965-1989 - заст. директора ПТУ № 25(ВПУ № 57), м. Львів; ст. методист НМК Львівської обл. упр. ПТО. 1989-1994 - організатор і керівник профтехпедагогіки Ін-ту педагогіки УРСР у м. Львові. 1994-1997 - зав. лабор. загальноосвітньої підготовки у ПТО, з 1997 - ст. н. співробітник Львівського НПЦ ІПППО АПН України. Досліджував проблеми вих. майбутніх робітн. кадрів у системі ПТО, упр. діяльністю ПТНЗ на регіональному рівні. Авт. понад 40 наук. праць. Відмінник освіти України (1998).

Бадер Райнгард (Bader Reinhard) – 1935 р.н. , навчався у Вищій технічній школі м.ААхен, у 1955-1960 рр. здобував професію у галузі машинобудування у Вищій технічній школі м. Дрезден, після закін-чення якої працював учителем у професійній школі. В інституті інженерної педагогіки , відкритому у 1964р. при Технічній вищій школі «Отто-фон-Герікс» м.Магдебург працював на посаді наукового співробітника. У 1976 р. захистив кандидатську дисертацію. На початку своєї діяльності у вищій школі досліджує 11проблеми дидактики техніки. Багаторічний досвід діяльності проф. Бадера дає можливість фахово оцінити професійну підготовку учителів у колишній НДР і ФРН. Проф. Бадер вважає, що у зв’язку з тим, що підготовка учителів у НДР була однофазовою, то зв'язок теорії і пра-ктики у процесі навчання був чіткішим, ніж у землях ФРН. На Заході багато уваги приділяли систе-мно-теоретичному структуруванню техніки, а в НДР розробці науково-фахових методик окремих предметів. Для усунення недоліків у сучасній підготовці учителів необхідним є надання ґрунтовної послідовної професіоналізації для професійної економічної і підприємницької педагогічної діяль-ності, що розв’язуватиметься у дослідженні проблем професійної і економічної педагогіки. Проф. Бадер є науковим керівником журналу «Професійна школа», найпоширенішого професійного-педагогічного видання німецькою мовою, важливого засобу підвищення кваліфікації завдяки публі-кації практичних ідей , а також завдяки інформуванню про наукові інновації.

Губер Людвіг (Huber Ludwig)- 1937р. народження, вивчав класичну філологію і євангельську теологію ( 1956-1963рр), у 1961р. захистив кандидатську дисертацію з проблем класичної філології. З 1971 по 1989рр. професор дидактики вищої школи, провідний директор міждисциплінарного центру з питань дидактики вищої школи університету м. Гамбург, 1982-84рр. –віцепрезидент університету м. Гамбург, з 1989р. професор педагогіки педагогічного факультету університету м. Білефельд, до 2002р. науковий керівник старшого відділення коледжу федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія університету м. Білефельд. Міжнародні зв’язки : член Спілки досліджень проблем вищої освіти, 1985-87рр. – віцепрезидент цієї Спілки; 1987р – гостьовий професор в коледжі США, 1989 і 1993рр. – дослідник центру вищої освіти Каліфорнійського Університету, 1997р. в інституті освіти Лондонського Університету; з 1990р. – учасник кооперативних проектів факультету педагогіки і психології державного університету м. Великий Новгород ( Росія), його почесний доктор з 2001 року. Удостоєний премії «За видатні досягнення у сфері стимулювання міжнародної співпраці». Інша науково-політична діяльність : член Сенатської Комісії з питань дидактики вищої школи Нім-еччини, голова Ради наукового центру дослідження професійної освіти та освіти вищої школи уніве-рситету загальної вищої освіти м. Кассель ( Німеччина); співучасник видавничої діяльності журна-лу «Вища освіта».

(http:// www.uni-bielefeld.de/paedagogik/agn/ag 4 (main) mitarbeiter-huber.xm)

NICZKAŁO Nellia Grygorivna – ur. 26.10.1939 r. – profesor, dr hab. nauk pedagogicznych, członek Akademii Nauk Pedagogicznych Ukrainy, profesor Katedry Pedagogiki Pracy Ukraińskiego Instytutu Doskonalenia Kwalifikacji Pracowników Systemu Kształcenia Zawodowego. Zastępca dyrektora ds. naukowych w Institute Pedagogiki i Psikhologii Professionalnogo Obrazovanija APN Ukrainy. Od 1993 r. Akademik Mezhdunarodnoj Akademii Akmeologicheskikh Nauk, od 1995 r. – Mezhdunarodnoj Akademii Socialno-Pedagogicheskich Nauk, od 2002 r. – członek zagraniczny Rossijskoj Akademii Obrazovanija. W 1998 roku mocą dekretu Prezydenta Ukrainy Nychkalo N. został nadany honorowy tytuł „Zasłużonego działacza nauki i techniki Ukrainy”. Obszar działalności naukowej: teoria i historia edukacji zawodowej, metodologiczne aspekty kształcenia ustawicznego, pedagogika pracy, pedagogika porównawcza, metodologia i metodyka badań pedagogicznych. Autorka około 400 opracowań. Pod jej kierunkiem naukowym opracowana została Koncepcja rozwoju standardu kształcenia zawodowego na Ukrainie (1991); Koncepcja opracowania stan-dardu kształcenia zawodowego (1997); Projekt koncepcji rozwoju edukacji zawodowej Ukrainy (2003). Jest też współautorem programu „Edukacja” (Ukraina XXI wieku) i ustawy O edukacji zawodowej (1998) oraz Narodowej doktryny rozwoju edukacji (2001). Pod jej kierownictwem swoje prace naukowe przygotowało 64 doktorów nauk pedagogicznych oraz 17 doktorów habilitowanych. Redaktor naukowy ponad 40 książek. Współzałożyciel Centralno-Wschodnioeuropejskiego Klubu Edukacji Zawodowej (1995). Kieruje Sekcją Pedagogiki i Psychologii Edukacji Zawodowej Rady ds. Naukowo-Metodycznej przy Ministerstwie Eduka-cji i Nauki Ukrainy. Jest głównym redaktorem czasopism Pedagogika i Psychologia Kształcenia Zawodowego.

« góra strony